On-line: гостей 0. Всего: 0 [подробнее..]
Активные обсуждения проходят в русинском сетевом журнале http://getsko-p.livejournal.com/ , http://podkarpatrus.livejournal.com/, http://cylio.livejournal.com/ Открыта русинская почтовая рассылка "Подкарпатская Русь.Русины" Подписаться на рассылку вы можете по адресу: http://subscribe.ru/catalog/state.politics.rusin

АвторСообщение



Не зарегистрирован
Зарегистрирован: 01.01.70
ссылка на сообщение  Отправлено: 24.01.09 09:05. Заголовок: Годьмаш.П.В. ВСЕРУСИНСКИЙ КОНГРЕСC В ХУСТЕ: ФАКТЫ И МИФЫ


Годьмаш.П.В. ВСЕРУСИНСКИЙ КОНГРЕСC В ХУСТЕ: ФАКТЫ И МИФЫ
на укр.языке


За ініціативи русинської інтелігенції, 19 січня в товаристві “Знання”, та 21 січня в Мукачеві в Домі Духновича відбулися науково-практичні конференції, присвячені 90-річчю з’їзду русинів в Хусті. З докладом виступив адвокат П.Годьмаш.

ВСЕРУСИНСЬКИЙ КОНГРЕС В ХУСТІ: ФАКТИ І МІФИ

ФАКТКИ. Революція 1848–1849 рр. заставила Австро-Угорщину визнати проживаючі на її території слов’янські нації політичними, які мають право на утворення національно-культурної автономії, в їх числі націю “русини”. Перша світова війна заставила Австро-Угорщину прийняти рішення про надання своїм політичним націям право на утворення автономних країн. Переважно священики Мукачівської греко-католицької єпархії, а також викладачі русинських семінарій, юристи, лікарі та заможні селяни жупи Уг (Ужгород) 6.11.1918 р. заснували “Ужгородську Народну Раду Русинів Угорщини” (УНРРУ) на чолі із священиком С.Сабо. Де-факто, нею керував священик Августин Волошин, директор Ужгородської учительської семінарії для русинів. Програмою УНРРУ передбачалось збереження національної території русинів в складі Угорщини. Про наміри священиків і інтелігенції жупи Уг утворити УНРРУ та її програму знали греко-католицькі священики та інтелігенція Пряшівської Русі. Вони не розділяли програму УНРРУ, а тому організувала і 8.11.1918 р. провели в м. Любовня установчі збори “Русинської Народної Ради” (РНР) Пряшівщини на чолі із священиком М.Невицьким. У редагованому і виданому А.Волошиним “Календарі просвіти” на 1923 р. написано як про установчі збори РНР Пряшівщини, так про прийняті нею резолюції. В тому числі про резолюцію, що русини Пряшівської Русі “стоять на основі права самовизначення народів в їх етнографічних кордонах, а саме тому ніколи не погодиться на те щоб русини були розділені і приєднані до других народів, бо це було б насильством над нашим русинським народом”.
Але УНРРУ на цю резолюцію не зреагувала і РНР Пряшівщини 19.11.1918 р. реорганізувалась в “Пряшівську Народну Раду Русинів” (ПНРР), яку очолив адвокат А.Бескид. Вона в цей же день, 19 листопада, прийняла резолюцію про приєднання Пряшівської Русі (жупи Земплин, Шариш, Спіш та Абауй-Торна) до Чехословаччини. На її підставі війська Чехословаччини, які були складовою військ Антанти, зайняли русинську територію Пряшівської Русі, яка являлась територією суверенної Угорщини. Зайняли навіть частину округу Уг аж до ріки Уж, який входив до Підкарпатської Русі. Щоб зберегти Підкарпатську Русь (жупи Уг з адміністративним центром Ужгород, Берег з адміністративним центром Мукачево, Угоча з адміністративним центром Севлюш (Виноградів) та Мараморош з адміністративним центром Мараморош) у своєму складі, Угорщина 21.12.1919 р. прийняла закон “Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини”.
Про те як обговорювався та приймався цей закон, газета “Карпатська Україна” 20.12.2008 р. інформувала своїх читачів. Коротко нагадаємо, що проект цього закону розглядався в Будапешті на зборах 200 делегатів-русинів Підкарпатської Русі. В їх числі було 8 делегатів від гуцульського регіону (15 сіл) Рахівщини. Головував на з’їзді А.Штефан, адвокат із Рахова. Від гуцулів виступав С.Клочурак, який запропонував в законі про автономію Русинської країни передбачити автономію гуцулів. Але цю пропозицію ніхто крім гуцулів не підтримав. Тому делегати-гуцули, а також адвокат Ю.Бращайко та лікар М.Долинай, які обслуговували Гуцульщину, під час перерви покинули з’їзд і повернулись додому. Мешканці м. Мараморош потребували, щоб вони прозвітувались.
З цією метою 18 грудня 1918 р. в м. Мараморош відбулись збори його мешканців, на яких було утворено Народну Раду Русинів м. Мараморош та обрано її правління на чолі із адвокатом М.Бращайко. Вона засудила домагання С.Клочурака створити автономію для 15 гуцульських сіл в складі автономної Країни русинів. С.Клочурак заявив, що в такому разі гуцули будуть домагатись приєднання до Західноукраїнської Народної Республіки. Нагадаємо, що Галичина та її гуцульський регіон із “столицею” в м. Коломия до Першої світової війни перебували в складі Австрії на правах автономного краю. Але в 1916 р. Польща відновила свій суверенітет і Галичина опинились в її складі. Лідери українців Галичини були проти цього і тому 1 листопада 1918 р. проголосили утворення суверенної “Західноукраїнської Народної Республіки” (ЗУНР) із столицею у Львові.
Щоб у вирішенні питання щодо автономії прийняли участь всі русини, новоутворена Народна Рада Русинів м. Мараморош (НРРМ) прийняла рішення провести 21 січня 1919 р. в м. Хуст з’їзд делегатів від всіх русинських населених пунктів Угорщини. На цьому з’їзді мали й вирішити до якої країни русинам приєднуватись, чи залишатись далі в складі Угорщини на правах автономної республіки. Оскільки М.Бращайко був головою правління Хустської Народної Ради Русинів (ХНРР), тому й було прийнято рішення щоб ХНРР організувала проведення цього з’їзду. Але Угорщина 21.12.1918 р. прийняла закон “Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини”. Цим законом Русинській нації було надано статус автономної республіки під назвою Руська Країна, надано право обирати русинський національний законодавчий парламент Руської Країни, а також право вирішувати всі автономні справи через свої автономні органи влади. За цим законом державні землі, копальні та ліси (цитую) “переходять у володіння законних представників русинської політичної нації”. В результаті питання про доцільність проведення в Хусті з’їзду русинів Угорщини опинилось під питанням. Тому С.Клочурак та І.Климпуш, батьки яких були переселенцями з Коломиї, подалася за підтримкою до родичів в м. Коломию, а звідти – в Станіслав, де перебував уряд ЗУНР, щоб там просити Є.Петрушевича, (голову уряду ЗУНР), надати гуцулам Рахівщини військову допомогу по приєднанню гуцульських населених пунктів жупи Мараморош до ЗУНР.
Це занепокоїло русинських лідерів і тому Ужгородська Народна Рада Русинів направила в Будапешт своїх делегатів (Августина Волошина (керівник), Е.Контратовича та П.Легезу, всі греко-католицькі священики та члени правління УНРРУ). Їм було доручено просити уряд Угорщини, аби утворення автономної Русинської країни було визнано й країнами-учасниками Паризької мирної конференції. Але О.Сабов, міністр по справам Русинської автономної республіки, 30 грудня 1918 р. сказав делегації русинів, що проголошений Угорщиною суверенітет офіційно ще поки не визнано іншими країнами. Угорщина же не є учасником Паризької мирної конференції, на якій її інтереси представляє міністр закордонних справ Австро-Угорщини.
Після бесіди з міністром О.Сабо, русинська делегація на чолі з А.Волошиним провела в Будапешті ряд ділових зустрічей із політичними і релігійними впливовими діячами, від яких узнала наступне. Країни-учасниці Паризької мирної конференції не визнають утворення Української Народної Республіки і тому не будуть розглядати українське питання. В тому числі питання утворення Західноукраїнської Народної Республіки, оскільки країни Антанти визнають суверенітет Польщі та цілісність її території.
Ця делегація русинів ще в Будапешті почала обмірковувати варіанти майбутньої долі новоутвореної Русинської автономної республіки. Приєднання до ЗУНР рівнозначно приєднанню до Польщі, де точилась розпочата українцями Галичини громадянська війна, відпадало по наступним причинам. Приєднання русинів Угорщини до ЗУНР веде до того, що русини будуть негайно втягнуті у війну проти Польщі на стороні галичан. Країни Антанти стоять на тому, аби Галичина була в складі Польщі, а тому ЗУНР зазнає поразки і залишиться в складі Польщі. Тобто, приєднання автономної Країни русинів до ЗУНР буде рівнозначним небажаному приєднанню русинів до Польщі.
Через декілька місяців від початку Першої світової війни українські націоналісти Галичини затіяли проти лемко-русинів Галичини провокацію, що нібито русинська нація шпіонить на користь Росії, а тому австро-угорська армія зазнає таких великих поразок на війні.
В результаті уряд Австро-Угорщини оголосив всіх русинів шпигунами та затіяв проти них репресії по їх знищенню як нації. У виданому під редакцією А.Волошина календарі “Місяцеслов” на 1916 рік написано, що в 1915 р. більше 800 русинів Підкарпатської Русі було засуджено до позбавлення волі, десятки русинів тільки Рахівщини були повішені на очах односільчан, більше 100 русинських священників було депортувало вглиб Угорщини. Із преси та окремих видань в Галичині інтелігенція русинів Угорщини знала, що по доносу українських націоналістів репресій зазнало майже 50 тис. лемко-русинів. Із них тисячі, переважно інтелігенція та священики, були розстріляні чи повішені на очах рідних та односільчан. Інших цілими сім’ями було пішки відправлено в австрійські концентраційні табори “Талергоф”, “Терезин” та ін. Тому русини Угорщини, перш за все їх священики та інтелігенція, і чути не хотіли про приєднання до Галичини, яка після цих репресій стала, м’яко кажучи, не «цімборашом» для русинів. А.Волошин, Е.Контратович та П.Легеза знали, що в Америці русини-емігранти прийняли рішення про приєднання до Чехословаччини; що русини Пряшівської Русі теж прийняли рішення про приєднання до Чехословаччини; що країни-учасниці Паризької мирної конференції не проти, аби русинів Угорщини приєднати до Чехословаччини.
В результаті А.Волошин, Е.Кондратович та П.Легеза ще в Будапешті дійшли висновку, що русинам автономної Країни русинів (Підкарпатської Русі) краще всього приєднатись до братів-славян Чехословаччини: словаків, мораван і чехів. Але щоб країни-учасниці Паризької мирної конференції гарантували русинам збереження в складі Чехословаччини статус автономної республіки, який вони мають в складі Угорщини. З такими пропозиціями делегація русинів на чолі з А.Волошиним 1 січня 1919 р. вела переговори з М.Годжею, чехословацьким послом в Будапешті. Якщо Чехословаччина погодиться на такі умови приєднання автономної Країни русинів, то делегація на чолі із А.Волошиним просила М.Годжу, щоб війська Чехословаччина зайняли всю територію Русинської автономної країни (Підкарпатської Русі) ще до того, як рішення про її приєднання буде прийнято на Паризькій мирній конференції.
Тим часом уряд ЗУНР надав військову допомогу гуцулам жупи Мараморош і 7.01.1919 р. с. Ясіня, столиця гуцулів Мараморошчини, опинилось в руках С.Клочурака та його однодумців. Наступного дня вони проголосили утворення “Гуцульської Народної Республіку в Ясіня” (ГНРЯ) та обрали уряд і утворили міліцію ГНРЯ на чолі з С.Клочураком. А через декілька днів, додатково отримавши військову підтримку ЗУНР, почали “приєднувати” до ГНРЯ й русинську територію жупи Мараморош. В зв’язку з цим УНРР прийняла рішення – через підпорядкованих Мукачівській єпархії священиків жуп Уг, Берег і Угоча провести серед русинів роз’яснювальну роботу про те, щоб делегатів на Хустський з’їзд не обирати, так як уже прийнято рішення про приєднання до Чехословаччини. М.Комарницький, голова Народної Ради Русинів жупи Берег, на чолі делегації русинів жупи Берег поїхав в Будапешт і там просив посла Чехословаччини прискорити введення військ на всю територію Підкарпатської Русі, аби запобігти її окупації військами ЗУНР.
Тим часом “збройні сили” ГНРЯ разом з військовими підрозділами ЗУНР 16 січня зайняли м. Мараморош та почали грабувати проживаючих в ньому євреїв та етнічних румун, які почали масово втікати в Румунію. В результаті війська Румунії, які були складовою військ Антанти, увійшли на територію Русинської автономної країни і оточили “визволителів” Марамороша. Хто не захотів здаватись в полон, був у збройній сутичці вбитий чи поранений, а полонених відвезли в Румунію як розбійників. Румунські війська почали очищати інші захоплені бійцями ЗУНР села аж до Лазещини, що на кордоні із Польщею.
Оскільки мешканці русинських населених пунктів жупи Мараморош не були підпорядковані Мукачівській єпархії, то їх священики не провели відповідну агітацію не обирати делегатів на Хустський з’їзд. В результаті вибори делегатів на Хустський з’їзд русинів Угорщини в жупі Мараморош відбувся, але крім окупованих румунами населених пунктах. В зв’язку з вище наведеним, 21 січня 1919 р. на русинський з’їзд в Хуст прибули лише делегати від населених пунктів жупи Мараморош, і то не від усіх, так як багато з них були окуповані румунськими військами. На цей з’їзд в Хуст прибув представник від жуп Пряшівської Русі та представники від жуп Уг, Берег та Угоча автономної Країни русинів (Підкарпатської Русі). Щоб проінформувати, що русини жуп, яких вони на з’їзді приїхали представляти, уже звернулись до Чехословаччини про приєднання до Чехословаччини. Від Пряшівської Русі (жупи Шариш, Земплин, Спиш і Абауй-Торна) на Хустський з’їзд приїхав лише один вище згаданий М.Невицький. Від жуп Уг, Берег і Угоча на Хустський з’їзд русинів прибули викладачі Ужгородської учительської семінарії для русинів Ю.Гаджега, В.Желтвай, М.Григаші та И.Бокшай, всі четверо греко-католицькі священики. Їх очолював А.Штефан, професор цієї ж Ужгородської семінарії, директором якої був А.Волошин. Всі вони були членами правління УНРР, яку очолював А.Волошин. Від жупи Берег на Хустський з’їзд додатково приїхали двоє представників на чолі з М.Комарницьким.
Хустський з’їзд русинів Угорщини 21 січня 1919 р. відкрив М.Бращайко, який коротко проінформував про ситуацію за останні місяці, яка впливає на вирішення проблеми русинів. М.Невицький проінформував про звернення русинів жуп Пряшівської Русі до Чехословаччини і Паризької мирної конференції з проханням про їх приєднання до Чехословаччини. Він, М.Невицький, запропонував русинам жуп Русинської автономної країни (Підкарпатської Русі) теж приєднатись до Чехословаччини. А.Штефан проінформував учасників з’їзду про звернення русинів жуп Уг, Берег і Угоча до Чехословаччини із проханням, аби Чехословаччина дала згоду на приєднання всієї автономної Країни русинів до Чехословаччини із збереженням за нею статусу автономної республіки. Він, А.Штефан, також запропонував русинам-делегатам від жупи Мароморош прийняти аналогічне рішення. М.Комарницький сказав, що на прохання русинів жупи Берег він особисто просив М.Годжу, чехословацького посла в Будапешті, ввести війська Чехословаччини на всю територію автономної Країни русинів та прискорити її приєднання до слов’янської Чехословаччини.
Учасником Хустського з’їзду русинів Угорщини був вище згаданий адвокат із Рахова А.Штефан, якого уряд Угорщини в грудні 1918 р. призначив на посаду губернатора Русинської автономної країни. Виступ губернатора А.Штефана зводився до того, аби автономна Країна русинів і далі залишалась в складі Угорщини та закликав до активної роботи по проведенню 3 березня 1919 р. виборів депутатів до парламенту Русинської автономної республіки.
В зв’язку з вище наведеним, прибулі 21 січня 1919 р. на Хустський з’їзд делегати жупи Мараморош рішили вважати цей з’їзд установчим з’їздом по об’єднанню Хустської Народної Ради Русинів, Народної Раду Русинів Марамороша, Тячівської Народної Ради Русинів та Гуцульської Народної Ради в “Центральної Народної Ради Русинів Мараморошчини”. Але делегати-гуцули запропонували іншу назву – “Центральна Народна Рада Русинів і Гуцулів Мараморошчини”. Після дебатів було прийнято компромісне рішення – не вживати слова “русини” та “гуцули” і назвати об’єднану Народну Раду Мараморошчини “Хустська Центральна Народна Рада” (ХЦНР).
Після утворення об’єднаної ХЦНР Марамошчини, С.Клочурак запропонував ХЦНР дати згоду на приєднання гуцульського регіону до ЗУНР. Однак цю пропозицію ніхто, крім гуцулів, не підтримав, так як рішення про приєднання частини території суверенної Угорщини входило до компетенції її парламенту. Новоутворене об’єднання ХЦНР жупи Мараморош не підтримало і пропозиції представників інших русинських жуп, з якими виступили М.Невицький, А.Штефан та М.Комарницьций, а також губернатор А.Штефан. В даній ситуації об’єднана ХЦНР Мараморошчини поступили виважено: не приймати як рішення про подальше перебування жупи Мараморош в складі Угорщини, так не приймати рішення про її приєднання до Чехословаччини. ХЦНР прийняли резолюцію, якою уповноважили обране ними правління ХЦНР представляти угорських русинів жупи Мараморош “завжди і всюди, де це буде потрібно, і робити все в інтересах русинського народу”.
Тим часом Паризька мирна конференція прийняла рішення ввести на всю територію Русинської автономної республіки (Підкарпатську Русь) румунські війська Антанти до м. Берегово, а чехословацькі війська Антанти – до м. Мукачево. Що й було в квітні 1919 р. зроблено, а 10 вересня 1919 р. країни Антанти на Паризькій мирній конференції підписали із Чехословаччиною Сен-Жерменський мирний договір. Він передбачав, що Русинська автономна республіка Угорщини приєднується до Чехословаччини із збереженням за нею статусу автономної республіки. Це рішення Паризької мирної конференції було зафіксовано в ст. 3 Конституції Чехословаччини, яка була прийнята 29 лютого 1920 р. В Конституції ЧСР автономну Країну русинів було названо Підкарпатська Русь.
Міфи. Після Другої світової війни із одного в інше українське “наукове” видання кочує ствердження, що нібито 21 січня 1919 р. на Хустському з’їзді русинів Угорщини було прийнято резолюцію, в якій написано: “Всенародний Конгрес Угорських Русинів з дня 21-го січня 1919 р. ухвалює з’єднати комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна з Соборною Україною, просячи, щоб нова держава при виконані цієї злуки узгляднила окремішнє положення угорських русинів”.
Вперше про цю резолюцію написав професор П.Стерчо у виданій в Канаді його збірці статей під назвою “Карпато-українська держава”. Вона в 1994 р. була перевидана у Львові. В цій книжечці П.Стрерчо на сторінці 224 наведено чималу за текстом нібито прийняту на Хустському з’їзді резолюцію. Перший із 7 її пунктів передбачав приєднання всіх русинських жуп Угорщини до Соборної України. Але П.Стерчо не згадує де він ознайомився із цією резолюцією, яка по суті перекреслює незаперечні факти про Хустський з’їзд, які базуються як на достовірних документах, так на опублікованих працях учасників Хустського з’їзду.
П.Стерчо народився 14.04.1919 р. в пригороді м. Мукачево і в 1938 р. вчився в Мукачівському технікумі (академії) торгівлі. В зв’язку з повернення в жовтні 1938 р. Мукачева до Угорщини, П.Стерчо переїхав в Хуст і працював там стенографістом у відділі преси при уряді автономної Підкарпатської Русі, очолюваного А.Волошиним. Тобто, П.Стерчо міг в Хусті від учасників Хустського з’їзду знати про Хустський з’їзд, але не настільки, щоб дослівно написати чималу за текстом резолюцію. Із преси, яка видавалась та редагувалась в 1920 - 1939 рр. учасниками Хустського з’їзду русинів (А.Волошин, С.Клочурак, Михайло і Юлій Бращайко та ін.) невідомо про оприлюднену П.Стерчо резолюцію про приєднання русинських жуп Угорщини до ЗУНР чи Соборної України. В архівах Праги зберігаються підписані М.Бращайко телеграми та звернення до уряду Чехословаччини з проханням ХЦНР прискорити введення чехословацький військ в жупу Мараморош і таким чином витіснити румунські війська та прискорити її приєднання до Чехословаччини.
Після приєднання історичного Закарпаття до України, радянська влада поставила перед міфотворцями завдання про те, що Хустський з’їзд русинів Угорщини таки прийняв резолюцію про приєднання до Соборної України. Тому радянські міфотворці тільки після Другої світової війни почали компрометувати достовірні факти та прийняті на Хустському з’їзді русинів рішення, якими не передбачалось приєднання до ЗУНР чи Соборної України. Одним із чисельних варіантів компрометації є ствердження міфотворців про те, що нібито 21 січня 1919 р. на з’їзді русинів в Хусті було прийнято рішення бойкотувати назначені Будапештом на 3 березня 1919 р. вибори депутатів до парламенту Русинської автономної республіки Угорщини. Однак ніякого бойкоту цих виборів не було, а до парламенту Русинської автономної республіки було обрано багатьох членів правління саме Хустської Центральної Народної Ради: Михайла і Юлія Бращайко, С.Клочурака, М.Долиная та багатьох учасників Хустського з’їзду русинів і гуцулів жупи Мараморош.
Вже було сказано, що всі русинські жупи Угорщини, за виключенням жупи Мараморош, до 21 січня 1919 р. прийняли рішення просити уряд Чехословаччини та домагатись від Паризької мирної конференції, щоб їх приєднали до Чехословаччини. Для координації дій в цьому напрямку, представники всіх восьми русинських жуп утворили “Русинський клуб”, який очолив А.Волошин. Цей клуб проводив відповідну організаційну роботу по проведенню в місті Ужгород спільного засідання правлінь УНРР, ПНРР та ХЦНР, на якому передбачалось прийняти рішення про їх об’єднання в одну Центральну Народну Раду Русинів, яка й прийме спільні для всіх русинських жуп основні рішення: просити уряд Чехословаччини дати згоду на приєднання всіх русинських жуп Угорщини до ЧСР із збереженням за ними статусу автономної республіки та просити країни-учасниці Паризької мирної Конференції затвердити своїм рішенням приєднання русинських жуп Угорщини до Чехословаччини із збереженням за ними статусу автономності.
Загальновідомо, що два дні підряд, 7 і 8 травня 1919 р., всі члени правління та активісти ХЦНР, УНРР та ПНРР проводили спільне засідання в Ужгороді і 8 травня одноголосно прийнято рішення про об’єднання в одну Центральну Народну Раду Русинів (ЦНРР). Членами правління ЦНРР було обрано по 10 членів від ХЦНР, ПНРР та УНРР. Головою правління ЦНРР було обрано А.Волошина, а його заступниками – М.Бращайко, голову правління ХЦНР, та А.Бескида – голову правління ПНРР. С.Клочурак був обраний контролером ЦНРР. В цей же день, 8 травня 1919 р., ЦНРР одноголосно прийняла вище наведені рішення-прохання до уряду Чехословаччини та Паризької мирної конференції. В результаті уряд Чехословаччини дав згоду на таке приєднання русинських жуп Угорщини до ЧСР, а Паризька мирна конференція статтями 10 – 13 Сен-Жерменського мирного договору від 10 вересня 1919 р. передбачили приєднання русинських жуп Угорщини до Чехословаччини. Воно зафіксоване ст. 3 Конституції Чехословаччини, прийнятої 29 лютого 1920 р., в якій автономна Країна русинів Угорщини названа автономним краєм Підкарпатська Русь.
Але виникає питання по якій причині тільки після Другої світової війни рішення Хустського з’їзду русинів міфотворці наполягають та тому, що Хустський з’їзд русинів таки прийняв резолюцію про приєднання саме до Соборної України? Ще Бісмарк стверджував, що хто володіє Карпатами, той володіє ключем від Європи. Сталін дуже прагнув заволодіти цим ключем. У вересні 1939 р. польську Галичину він приєднав до України і таким чином заволодів половиною ключа від Центральної Європи. Черга була за приєднанням суверенної республіки Карпатська Україна, яка в березні 1939 р. опинилась в руках Будапешту. Під час її визволення, в жовтні 1944 р., Сталін рішив приєднати Карпатську Україну федеративної Чехословаччини до Української РСР. За планом Кремля передбачалось перейменувати русинську республіку Карпатська Україна в республіку Закарпатська Україна, яка прийме написаний в Москві Маніфест про вихід із федеративної Чехословаччини щоб приєднатись до СРСР в складі Української РСР. Саме в цьому Маніфесті було й написано, що нібито 21 січня 1919 р. в Хусті народні збори неіснуючої в той час Закарпатської України проголосили (цитую) “возз’єднання Закарпатської України зі всією Україною”.
Ось чому тільки після Другої світової війни міф про те, що нібито 21 січня 1919 р. Хустський з’їзд русинів прийняв резолюцію про приєднання всіх русинських жуп Угорщини до Соборної України почав розкручуватись на державному рівні, щоб “науково” довести “обґрунтованість” приєднання русинської суверенної республіки Закарпатська Україна до Української РСР. Зрозуміло, першість у цих “обґрунтуваннях” мало належати і тому належить міфотворцям Ужгородського національного університету. Їх підтримують державні діячі суверенної республіки Карпатської в уряді А.Волошина, які після Другої війни втекли від гніву народного до Америки. Бо вони разом із українськими націоналістами Галичини, які по вказівці Берліна в жовтні 1938 рр. прибули в Підкарпатську Русь, створили в ній із нелегально прибулих галичан на зразок німецьких штурмові загони напіввійськової організації “Карпатська січ”, які 14 березня 1939 р. намагались із зброєю в руках захопити в автономній Підкарпатській Русі владу в свої руки. Це заставило парламент автономної республіки Підкарпатська Русь 15 березня 1939 р. перейменувати Підкарпатську Русь в суверенну республіку Карпатська Україна в складі федеративної Чехословаччини, але це не врятувало її від окупації з боку Угорщини.
Учасників спланованої в Берліні акції по захопленню влади в Підкарпатській Русі русинська діаспора Америки зустріла вороже. Їх звинувачували не тільки у зраді своєї Батьківщини та співпраці з націонал-фашистами, але й у знищенні русинської державності Підкарпатська Русь, яка по суті була започаткована русинською діаспорою Америки, яка всіляко допомагала Підкарпатській Русі сформуватись як державі європейського ґатунку. В зв’язку з цим русини-зрадники Підкарпатської Русі в Америці взяли на озброєння сталінський міф про те, що нібито Хустський з’їзд русинів 21 січня 1919 р. прийняв резолюцію про приєднання до Соборної України. Зрадники Підкарпатської Русі доповнили сталінський міф своїм міфом про те, що намагались перетворити Підкарпатську Русь в базу для створення Соборної України, приєднавши до неї Галичину а потім Україну. Тому й перейменували Підкарпатську Русь в Карпатську Україну, але підступний Гітлер завадив здійснитись їх планам.

Адвокат П.Годьмаш, експерт в галузі прав русинської нації.




Спасибо: 0 
Цитата Ответить
Новых ответов нет


Ответ:
1 2 3 4 5 6 7 8 9
видео с youtube.com картинка из интернета картинка с компьютера ссылка файл с компьютера русская клавиатура транслитератор  цитата  кавычки оффтопик свернутый текст

показывать это сообщение только модераторам
не делать ссылки активными
Имя, пароль:      зарегистрироваться    
Тему читают:
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума
Все даты в формате GMT  3 час. Хитов сегодня: 0
Права: смайлы да, картинки да, шрифты нет, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация откл, правка нет