Отправлено: 15.06.08 19:10. Заголовок: Лист Івана Дмитровича Талабішки

А тепер уважно прочитайте відповідь патріота краю Івана Дмитровича Талабішки.
Вельмишановна Л.М. Горбунова (так ви підписалися в листі).
Я дякую Вам за Ваш лист,
якого ви мені вислали
06.10.05 р. за №18-6-611, по питанню корінних народів. На початку свого листа Ви наголошуєте на тому, що «ст. 92 Конституції України визначаються права корінних народів і національних меншин». А далі Ви наголошуєте, «що на даний час статус корінних народів України законодавчо не визначений». Так, це є істинна правда, що законодавчий орган України – Верховна Рада до сьогодні не спромоглася визначитися зі статусом корінних народів. Але ж ми маємо листа від голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України п. Удовенка Г.Й. від 21 лютого 2002 р., у якому визнано, «що у Комітеті опрацьовується законопроект стосовно правового статусу корінних народів в Україні”. І далі пишеться: “Ваші пропозиції з зазначеного питання передані до робочої групи по опрацюванню згаданого законодавчого документу. З повагою. Голова Комітету Г.Й. Удовенко». Як видно з вашого листа-відповіді, Ви мого листа не читали. Бо ви пишете, що дії Конвенції №169, поширюються на народи, що ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах, соціальні та культурні умови яких відрізняються від інших груп національного співробітництва та становище яких регулюється повністю чи частково їх власними звичаями та традиціями чи спеціальним законодавством».
Давайте подивимось, як озвучено в оригіналі «Руководство ООН для коренных народов. Брошюра №8» Конвенция МОТ о коренных народах и народах, ведущих племенной образ жизни. 1989 г. №169. Складається ця конвенція з 45 статей (ми її маємо в оригиналі). Я хочу підкреслити ще те, що у розробці цієї конвенції брали участь ООН, Продовольчі і сільськогосподарські організації, ЮНЕСКО з питань освіти, науки й культури, Всесвітня Організація Охорони Здоров’я та інші неурядові організації світу. І під кінець свого листа Ви правдиво відмічаєте, що «дії конвенції поширюються на народи в незалежних країнах». Але в ст. 1 п. 2 Конвенції вказується, що виявлення самих народів та їх приналежність до числа корінних або ведучих племінні умови життя, розглядається як основоположний критерій для визначення груп, на які поширюється положення цієї Конвенції. Таким чином, на нас в Закарпатті як на нащадків наших предків, які населяли початково, тобто первісно наші землі, я з 45 статей вкажу тільки на декілька.
Ст. 13 п. 1. При проведенні положень цього розділу Конвенції урядам треба враховувати особливу важливість для культури і духовних цінностей відповідних народів їх зв’язок із землями або територіями, або з одним і другим, в залежності від обставин, які займають або використовують якимось чином.
У ст. 15, 16 термін «землі» включає поняття територій, які охоплюють усе навколишнє середовище районів, які займають або використовують якимось чином відповідні народи.
Ст. 14 п. 1. За відповідними народами визнаються права власності та володіння на землях, які вони традиційно займають. Крім того, у випадку необхідності, вживаються заходи для гарантування цим народам права користування землями, які зайняті не тільки ними, але й тими землями, до яких в них є традиційний доступ для виконання особливо важливих дій для традиційного життя. П.З в рамках національної правової процедури встановлюються правові питання розгляду спорів з питань землі з боку відповідних народів.
Ст. 15 п.1. Соціальні заходи приймаються для охорони прав відповідних народів на природні ресурси, які відносяться до їхніх земель. Ці права включають право вказаних народів на участь у використанні й керуванні цими ресурсами та в їх зберіганні.
Ст.17 п.1. Виконуються установлені відповідними народами процедури передачі прав на землю між особами, котрі належать до цих народів, п.2 – з відповідними народами консультуються щоразу при розгляді права в питанні відчуження їх земель або інших форм передачі їх прав на ці землі за межі їх власної общини, п. З – необхідно чинити опір діям осіб, які не належать до вказаних народів, які здійснюються через незнання законів з метою надбання (одержання) у власність або володіння та використання земель, які належать вказаним (корінним народам).
Ст. 18. Законом встановлюються відповідні санкції за неправомірне вторгнення на землі відповідних народів або за неправомірне користування їх землями. Уряди вживають заходів для недопущення таких порушень.
От зі всієї Конвенції вказані тільки декілька статей, котрі повинні виконуватися усіма урядами держав, де знаходяться корінні народи. Під кінець листа Ви підкреслюєте що «при цьому Конвенція не дає чіткого визначення терміну «корінний народ». Конвенція дає чітке визначення, про це я вже вище згадав, та ще раз зауважу, що ст. 1 п. про це чітко говорить. А ще треба звернутись до такого документу: «Коренное население». Глобальное стремление к справедливости. Доклад для независимой комиссии по международным и гуманитарным вопросам, стр.29. «Визначення корінного населення включає 4 основні елементи: передіснування (тобто йдеться про мешканців, котрі є нащадками людей, котрі населяли якусь область до прибуття туди іншого населення; не домінуюче положення, культурні відмінності та поняття приналежності до корінного населення. Ще використовуються терміни автохтони, етнічні меншини, первісне населення, “четвертий світ”, а найбільш безперечним є критерій, котрий визначає корінних мешканців як нащадків аборигенів, що займали територію до того, як вона була завойована або заселена чужоземцями. За визначенням Спеціального доповідача ООН, право визначати, що і хто відноситься до «корінних», належить самому корінному населенню. Відповідна група може приймати рішення, кого включити або виключити з осіб і груп (там само, стор.32). Треба ще відмітити такий факт, що не дивлячись на різність, корінні народи усього світу мають загальні проблеми, які їх зв’язують із захистом прав у якості самостійних народів.
Виходячи з указаного вище,
всі корінні народи мають
право на самовизначення. Цей принцип закріплений в статуті ООН. Так, в п. 2 ст. 1 установлюється, що ООН буде розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправ’я та самовизначення народів. Декларація про надання незалежності колоніальним державам і народам, прийнята на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1960 р., говорить, що “усі народи мають право вільно визначати без зовнішнього втручання свій політичний статус та здійснювати свій економічний, соціальний та культурний розвиток, і кожна держава зобов’язана поважати це право у відповідності з положенням уставу”. На відмінність від держав, які за діючим міжнародним правом не можуть використовувати силу або погрозу силою, народи, які реалізують своє право на самовизначення, мають право на всякі форми боротьби, в тому числі й зі зброєю. Це тоді, коли метрополії насильницьки перешкоджають здійсненню права на самовизначення («Международное право» Л. Д. Тимченко. Харьков, 1999 г. Стр. 42, 43, 44). А що стосується того, «що питання корінних народів є складними і спроби їх вирішення у національному законодавстві деяких країн і у міжнародному праві не можна вважати успішними», то тут я особисто з Вами не погоджуюсь. Я вже писав, але ще раз нагадаю Вам, що в Росії статус корінних народів затверджено на конституційному рівні діючого законодавства. Постановою уряду Російської Федерації від 24 березня 2000 р. за №255 затверджений перелік корінних народів Росії, в який внесено 45 народностей корінних народів. Чисельність їх знаходиться в межах від 30 тис. (евенки) до 200 чоловік (ороки , енці). Американські представники (США) також заявили, що у відношенні до індіанського населення і корінних мешканців Аляски уряд США керувався концепцією самовизначення народів.
Раніше Комітет ООН з прав
людини пояснив, що дер-
жави, котрі приєднались до міжнародних пактів з громадянських і політичних прав, зобов’язані застосувати статтю із вказаних документів і до корінних народів. У Канаді під впливом міжнародного права та рішення Комітету ООН з прав людини були включені відповідні положення в Хартію прав і свобод канадської Конституції. В Австралії в 1992 р. Верховний суд прийняв рішення щодо ряду островів (знамените Мабо), у відповідності до якого мешканці островів мають повне право самостійно володіти цими островами. У Норвегії, Швеції і Фінляндії прийняте законодавство, яке регулює статус народності саамі, організований саамі парламент. У 90-х роках минулого століття також з’явились у конституціях ряду країн статті, що стосуються прав корінного населення: в 1991 р. – у Колумбії, в 1992 р. – у Парагваї та Мексиці, у 1993 р. – в Перу, у 1994 р. – в Болівії та Аргентині, у 1995-1996 рр. – в Еквадорі, у 1999 р. – в Венесуелі. То чи можна сказати, що це «не можна вважати успішним»? 27 неурядових міжнародних організацій, котрі поставили собі за мету захист прав корінних народів, – хіба цього мало? Між цими організаціями є такі, як МОП – Міжнародна організація праці, ЮНЕСКО – відділ освіти, науки та культури, Міжнародна амністія, Міжнародна федерація прав людини, Асоціація міжнародного права, Всесвітня рада церков та ін.
Під самий кінець треба ще раз зауважити, що законодавчий орган України, не ратифікуючи статус корінних народів України, сильно попирає Статут ООН, ст.73, Загальну Декларацію прав людини 1948 р., Конвенцію по попередженню злочину геноциду (1948 р.), Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Міжнародний пакт економічних, соціальних та культурних прав 1966 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., резолюцію 1514 Генеральної. Асамблеї ООН 1983 р., резолюцію 41/128 Генеральної Асамблеї ООН 1986 р., Декларацію принципів, прийнятих четвертою Генеральною асамблеєю Всесвітньої ради корінних народів 1984 р., конвенцію МОП №169 (1989 р.), Віденську всесвітню Міжнародну конференцію ООН 2001 р., всесвітню Конференцію на високому рівні з питань соціального розвитку (1995 р.) та багато інших міжнародних правових документів. З організацією та роботою постійно діючого форуму ООН корінні народи стали членами органу ООН, і у цій якості будуть допомагати у розробці порядку денного форуму та будуть оцінювати його дії. Подібного у системі ООН до цього часу ще не було. Цей орган високого рівня організований у системі ООН на тому же рівні, що і Комісія з прав людини.
Отже, як бачите, корінні на-
роди світу мають велику
правову, моральну та і матеріальну підтримку. Те, що я написав вище, це крапля води у морі порівняно з тим, скільки ще томів написано про історію корінних народів, їх різні культури, мови. Але спільним для них залишаються загальні права. Всіх їх об’єднує одне – стати повновладними хазяями своїх земель, свого власного життя і прогресу. Коротко ще треба відмітити, що соціально-політичне та економічне життя на Закарпатті надкатастрофічне. Зарплати, пенсії найнижчі в Україні, безробіття в деяких районах сягає 70-80%, ціни на предмети першочергової необхідності найвищі в Україні. Основне наше багатство – ліси вирубуються, як ніколи ще не вирубувались за багатовікову історію. Корупція, хабарництво, беззаконня – це все супутники нашого щоденного життя. Ми не бажаємо ані однієї копійки чужого багатства, нам не потрібно ані одного квадратного сантиметра чужої землі, нам не потрібно ані однієї йоти чужої свободи. Ми бажаємо одного – стати господарями своєї землі, своїх природних багатств, стати тим народом, котрий користується всіма благами всіх своїх прав та свободи, котрі є надбанням всіх народів світу. Україні пора би пробудитись та очиститись від минулого радянського безправ’я. Наступило третє тисячоліття, і якщо Україна дійсно хоче ввійти в Європу та стати цивілізованою правовою державою, їй необхідно чим скоріше прийняти Статус корінних народів України. Ми будемо апелювати до людей доброї волі, людей, котрі люблять свободу, знають ціну свободи і борються за свободу. І, зрозуміло, ми просимо й віримо в волю ВСЕВИШНЬОГО.
З повагою до Вас –
Іван Дмитрович Талабішка,
голова «Товариства захисту прав корінного населення» Свалявського району Закарпатської області.